Історичні будівлі, замки та фортеції Хмельницької області

02.03.2011 о 12:39 pm | Оприлюднено в Без рубрики | Залишити коментар

Хмельниччина заселена з давнiх часiв, про що свiдчать данi археологiчних розкопок. Найдавнiшi, палеолiтичнi, поселення виявленi в долинi Днiстра, а в заплавi його лiвого берега бiля с.Лука-Врублiвецька до останнього часу зберiгались рештки однiєї з найдавнiших в Українi стоянок, вiк якої близько 300 тис. рокiв. В добу неолiту (6-4 тис. рокiв до н.е.) вже була заселена вся територiя областi.

Нині Хмельниччині належить третє місце в Україні після Тернопільської та Львівської областей за кількістю збережених пам’яток фортифікаційного будівництва.

Меджибізька фортеця


Замок розташований на кам’янистому підвищенні між ріками Бугом і Буряком, звідки назва замку, а відтак і міста – Меджибіж.
Це укріплення було необхідне для захисту місцевих жителів від татарських набігів. Селище міського типу сьогодні входить до Летичівського району Хмельницької області.
Вперше замок у Меджибожі згадується у Іпатієвському літописі 1146 року. Також в дапвньоруських літописах ХІІ ст. є згадка про захоплення міста удільним князем Святославом Всеволодичем. Великий князь київський Ізяслав Мстиславович передав йому у володіння п’ять міст, серед яких і
Міджибіж… У той період це селище було одним із укріплених міст Київської Русі.
Розташовані в мальовничому куточку Хмельниччини, могутні мури і башти фортеці нікого не залишають байдужими. Це одна з найбільших і найдавніших фортифікаційних споруд України, що непогано збереглася до наших днів. Приведено до ладу та відновлено ряд будівель, зокрема, відреставровано північно-західний корпус заповідника та «Лицарську» вежу, яка стала оглядовим майданчиком для відвідувачів. Так, у вересні 2006 р. у північно-західному корпусі заповідника відкрито краєзнавчий музей із 6 музейних залів з експозиціями, у 2009 р. відкрито постійну експозицію «Український традиційний одяг подолян в обрядах та звичаях», а 5 березня 2010 – «Творчість українських художників і скульпторів другої половини XX століття». У заповіднику регулярно проходять різного роду просвітницькі та освітні заходи. Серед іншого, тут було проведено ряд круглих столів, науково-краєзнавчиі конференції, V-ий Міжнародний фестиваль середньовічної культури «Стародавній Меджибіж» та низку науково-пізнавальних акцій для школярів.

«Самчики»


Палацово-парковий ансамбль «Самчики» – один із найблискучіших в Україні творів архітектури та садово-паркового мистецтва. Слід зазначити, що серед маєткових ансамблів України, Самчики цікаві ще й тим, що забудова тут збереглася такою, якою вона склалась на кінець 18 – початок 19 століть. Важливу роль в цьому відіграє і серйозна робота, що ведеться дирекцією палацу, яка не лише підтримує його у належному стані, а й проводить наповнення виставкових залів, відновлює подекуди втрачений інтер’єр маєтку та слідкує за величезним парком. Гості в повній мірі змогли оцінити прекрасний палац із білокам’яними колонами та вишуканими парадними інтер’єром, а під час театралізованої зустрічі відчути дух епохи його розквіту, побувати на балу, побачити життя його власників та поблукати прекрасним парком, що нараховує понад 167 видів дерев та кущів.

Кам’янець-Подільська фортеця

Переповідають, що хан Осман, побачивши 1621 року фортифікаційне укріплення Кам’янця, запитав: «Хто ж це побудував таке могутнє місто?» Сам бог – відповіли йому. «Нехай же бог і здобуває його!» – прорік хан. Після цих слів він повернув своє військо від стін Кам’янця.

Місто Кам’янець-Подільський вперше згадується у літописах ХІІ ст. На той час Поділля входило до складу Галицько-Волинського князівства. Основна населення міста від часу його заснування була місцеве, українське.Згодом до міста стали прибувати вірменські ремісники й купці.

В ХІV-ХVІІ століттях повз місто пролягав шлях татар. На той час вони почували в причорноморських степах і здійснювали набіги на міста Праукраїни. Для посилення оборони і міст будували нові та відроджували старі замки й фортеці.

Місце розташування укріплення вибралося таке, щоб підступи до нього захищали природні перешкоди. Відтак перші оборонні укріплення побудували у тих місцях, де можна було проникнути на острів (вузьким перешийком чи коньйоном). Загалом Старий замок подували так, що ріка Смотрич (тече у глибокому яру з крутими скелястими берегами) оперізує немалу ділянку
еліптичної форми там, де побудоване Старе місто). Із заходу, де русло річки, до міста примикає замок, розташований на високому плато. Між замком і Старим містом збудували міст, що в першій половині ХVІ ст. був дерев’яний і стояв на кам’яних стовпах. Укріплення Старого замку, можливо, будувалося на місцях давніших укріплень (відомості майже не збереглися).

Сатанів


Перша згадка про Сатанів датується 1404 роком. Проте розвиток міста постійно гальмувався через регулярні напади татар. Які спустошували усе, де бували. Тому для захисту від бусурманів власники міста звели замок. Та набіги татар від цього не припинилися.

Замок був зведений в ХІV столітті на височезному березі ріки Збруч. У ХV ст. відбулася його цілковита реконструкція, яку часто історики називають датою будівництва. Через сто років замок зазнав ще одної масштабної перебудова, внаслідок чого став п’ятикутним з п’ятигранними баштами.

Площа у замку становила 1,5 гектара. У 1917 році була чергова навала татар, які пограбували місто, та забрали багатьох людей в полон.

У 1651 році для Сатанова починається дуже складний період. Він по черзі переходить у власність турків, потім – до поляків і навпаки. У 1976 році турецький султан знищував усі міста, що були на Поділлі. Жителя Сатанова захищалися з усіх сил з-за мурів замку. Проте турки таки здобули місто і вбили близько чотирьох тисяч людей. Відтоді місто вже три роки належить туркам, проте Польща таки повертає собі Поділля, а з ним і Сатанів.

Замок у Сатанові відвідав російським цар Петро. Він проживав у маленькому будиночку біля замку. На згадку про це на ньому встановили російський герб.

У 1720-1724 роках власником замку бува Адам Синявський. Він провід реконструкцію. Існували дві лінії стін: внутрішні та зовнішні, між якими був викопаний ще один оборонний рів.

Замок був п’ятикутної форми. Розташовувався на площі близько півтора гектара. На кожному куті була добудована башта. Вони лише одним кутом були поєднані зі стінами замку, а інші – виходили за межі.

Ілляшівка


Ілляшівка — село в Старокостянтинівському районі Хмельницької області. Населення становить 525 осіб. Орган місцевого самоврядування — Ілляшівська сільська рада.

Тут знайдено безліч предметів людської діяльності, білогрудівської, скіфської, зарубинецької та черняхівської археологічних культур, починаючи з ІІІ тисячоліття до н.е.: знаряддя праці, черепки посуду тощо. Село засноване воєводою Ілляшем у 1449 р. Спершу належало Вороніхам. Тутешній палац збудував наприкінці XVIII ст. Северин Букар, за проектом королівського архітектора Домініко Мерліні, а ліпне оздоблення виконав Жанбатісто Цагляно. Близько 1830 р. донька Северина Букара, заміжня за одним з Бернатовичів, продала маєток Ігнатію Дорожинському, нащадкам якого маєток належав до 1917 р.

смт Чорний Острів.

Дата заснування або першої писемної згадки – 1366 р.
Чорний Острів — селище міського типу в Україні, у Хмельницькому районі Хмельницької області. Населення 905 мешканців (перепис 2001). Селище розташоване на річках Південний Буг і Мшанець, за 2 км від залізничної станції Чорний Острів, за 20 км від Хмельницького. Легка, харчова промисловість.

Засноване в 1366 році. Магдебурзьке право з 1556 року. Статус смт із 1957 року.

Про заснування цього поселення архівні документи свідчать наступне. Під час набігів татар на Поділля воєвода Свищ разом зі своєю дружиною, рятуючись від переслідування, втік на Острів Буга і тут оселився. Так заснували містечко, яке мешканці обкопали захисними ровами. У середні віки все населення Острова вимерло від чуми. Страшний мор пройшовся цими місцями. Ті, хто залишились, спалили свої пожитки і покинули цю місцину. Тоді острів здобув назву Чорного.

У XIV столітті ці місця фігурують у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття – це вже Чорний Острів. Належав він до володінь князя Луцького Любарта – це був перший власник тутешніх земель. З плином ріки часу власники Острова змінювалися. У XV столітті володіння перейшли у спадок від князів Новодворських до Свіщів, які узаконили назву Чорний Острів. Згодом тут панували князі Вишневецькі, Огійські. А 1572 року власниками цих країв стали Пшездецькі.

У 1556 році король Сигізмунд Август дарував містечку Магдебурзьке право. Цей документ дав можливість розвиватись Чорному Острову. Тоді тут був зведений укріплений замок, який дозволяв козакам вести оборонні битви. У 1657 році тут деякий час прожив князь Трансильванський. Тут відбувались запеклі бої між польською шляхтою та козаками. За даними перепису 1545 року у Чорному Острові проживало 856 осіб православних та 852 євреї. Більша частина населення займалась землеробством. Тут було дві церкви – Вознесенська та Воскресенська. Не відомо коли і ким Вознесенська церква була розібрана і перевезена до с. Катеринівка. Однак до наших днів вони не збереглася. Кам’яний храм, який і сьогодні відвідують віруючі, побудований у 1779 році і освячений у 1808 році на честь Преображення Господнього. 1797 року розпочалось будівництво костьолу на честь Успіня Пресвятої Богородиці, яке тривало 20 років. Костел будувався за кошти магнатів, але основну частину фінансування вкладав Карл Пшездецький. Як засвідчують історичні джерела, тут було встановлено орган. Всіх прихожан за даними 1858 року, які записані у церковній книзі, налічувалось понад 5 тисяч осіб.

Крім цього, у Чорному Острові були заводи поташний, пивоварний, цегляний, механічний, столярний. Поблизу у с. Захарівці був завод по відливу церковних дзвонів. Однин з них до сьогодні зберігся і знаходиться в Острозькій академії. Всі ці виробництва належали графу Пшездецькому. Тут процвітала торгівля, влаштовувались ярмарки. На той час у Чорному Острові проживали 9 тисяч 300 осіб.
До сьогодні у прекрасному стані – Костел Успіння Пресвятої Діви Марії , православна церква в Чорному Острові

Старокостянтинів


Старокостянтинів заснований в 1525 році як село Колищенці (Колищенец), поселення вперше згадано в указі польського короля кременецькому старості від 5 березня 1505 року, щоб той «допустив Івана Лабунського у володіння селами Грибенинка, Сахнівці (зараз села в Старокостянтинівському районі) і Колищенці». 5 січня 1561 року нащадки Лабунського продали Колищенці князю Костянтину-Василю Острозькому. За три місяці Острозький отримав від польського короля привілеї на право заснування міста, ярмарки та магдебурзького права для цього міста. У місті оселилися перші євреї. Спочатку називався містом Констянтинів, після заснування міста Новоконстантінова (нині село Летичівського району Хмельницької області) в 1632 році був перейменований в Старокостянтинів.

Оборонна вежа.

У 1571 році були побудовані замок та укріплення навколо міста. Навколо міста був насипаний крепостний земляний вал, укріплений колодами, були побудовані кам’яні башти. Виходом із міста були троє воріт: Старицькі на річці Ікопоть в бік Острополя, Меджибожські на річці Случ в бік Меджибожа, Львівські – в західному напрямку. Перед валом був виритий рів, який поєднував між собою річки. На вершині трикутника, на місці злиття річок, був побудований кам’яний замок, який служив укріпленням у випадку взяття ворогом першого ряду укріплень. У західній частині замку замість стіни були господарські будівлі та церква, а також башта. У центрі замку була побудована дерев’яна сторожова вежа, з висоти якої продивлялася відстань до 30 км від міста для виявлення ворогів що наближаються. Про серйозності укріплень міста говорить те, що, починаючи з 1575 року, кримським татарам жодного разу не вдалося взяти його приступом, навіть у 1618 році, коли на Поділлі вторгалася тридцятитисячна татарська орда. У 1636 році в замку було сім великих гармат, двадцять чотири склади продуктів харчування, 320 рушниць, дві бочки куль, кам’яний бастіон для зберігання пороху.

У 1593 році під містом були розбиті війська повстанців під проводом Криштофа Косинського, в 1595 і 1596 роках через місто проходили війська під проводом Северина Наливайко.

Слідом за Острозькою у 1599 році в Старокостянтинові була заснована академія.

У 1620 році місто перейшов у володіння князів Заславських, а в 1682 році – до князів Любомирських.

Ізяслав


Ізяслав, Заслав, Жеслав — одне з ключових міст Погорини, історичний центр Заславщини, постав із поєднання двох міст: Старого Заслава (перша згадка 1390 рік) і Нового Заслава (перша згадка 1579 рік). Нині районний центр Хмельницької області.

Advertisements

Привіт, світ!

31.01.2011 о 5:56 pm | Оприлюднено в Без рубрики | 1 коментар

Опрацьовуючи дану тему, я скористався інтернет-ресурсами. Це моя спроба створити блог та наповнити його контентом

Створити безкоштовний сайт або блог на WordPress.com.
Entries і коментарі feeds.